Краєзнавчо - літературний мікс "Видатний прозаїк ХХ ст."
Прожив від голодомору до зламу тисячоліть, був епічним прозаїком.
Видатний український романіст, унікальна постать у новочасному українському письменстві, лауреат Шевченківської премії - Роман Васильович Андріяшик.
Він єдиний прозаїк у нашій історіософії та літературі наголосив, що за таких пекельних умов українці не стають іншими. Вони залишаються самими собою.
Автора найбільше хвилює заблуканість українців між часаси, війнами та кордонами.
Але українці - нація, яка щодня і щохвилини виборює нашу незалежність і свободу у війни проти росії.
З вірою до Перемоги!
90 років тому, 9 травня, народився видатний письменник Борщівщини Роман Андріяшик (1933-2000).
Навчання
Здобув вищу освіту на факультеті журналістики Львівського університету ім. І. Я. Франка, який закінчив у 1964 році.
Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982 р).
Літературна творчість
Письменник почав друкуватися з 1957 року.
Роман Андріяшик у 1998 р. отримав Шевченківську премію за роман "Сторонець" - один із найвідоміших історичних романів письменника, який був написаний у 1992 році.
У 1983 р., у видавництві "Дніпро" вийшла книжка з двома романами Андріяшика: "Додому нема вороття" та Люди зі страху". Це найкращі твори автора.
"Додому нема вороття" - тому що немає дому... Гуцули зважуються на бунт. Нема де пристати, зупинитися, перепочити. Немає тилу, безпечного простору.
"Люди зі страху" - роман, герої якого хочуть спільно помислити Україну, а не з кимось домовитися про неї. Виникає образ Гонти як символ майбутнього остаточного розв'язання "українського питання" - було нагадано, що на цій землі все наше.
Роман"Полтва" - історія польської окупації Галичини, до надзвичайно промовистого факту тих часів – діяльності «першого і єдиного у світі підпільного університету» в умовах жорстокої полонізації в Західній Україні. Роман написаний на хвилі національного відродження.
Символічною є назва твору. «Полтва» – річка, що тече під Львовом. Її замуровано в бетон. Але люди пам’ятають, що «під чавунною декою клекочуться і б’ються об мури темні запінені потоки» колись чистої річки Полтави. Забруднена нечистотами, ця підневільна річка виростає в романі до символу поневоленого життя.
